Ізяславський НВК №2. Початкова школа. 

Понеділок, 22.07.2019, 03:25
Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі: 17
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 »

 
Сценарії свят | Переглядів: 4097 | Додав: givinna | Дата: 14.02.2013 | Коментарі (0)

Хлопчики та дівчатка
Ось виявляється, які вони різні: хлопчики і дівчатка, першокласники і першокласниці. Як же їм важко, коли вчитель у школі і батьки вдома пропонують їм однакові шляхи до знання. А самі вони ще занадто малі і занадто погано знають самих себе, щоб вибирати і протоптувати свої стежини, пізнавати світ іншими способами, мислити інакше, ніж пропо­нує вчитель. Та й не вчитель це зовсім, а найчастіше вчителька. А чи важливо це? Чи важливо для дитини, хто її навчає, чи все визначається тільки методикою навчання? Про це розмова далі.
• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов'язково дуже любити.
• Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних за при­клад іншим: вони різні навіть за біологічним віком—дівчатка звичайно старші від ровесників-хлопчиків.
• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають на дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються її ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим зустрічаються н цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми — дорослі.
• Пам'ятайте: коли жінка виховує і навчає хлопчиків (а чоловік дівчаток), їй мало знадобиться власний дитячий досвід і порівнювати  себе в дитинстві з ними — неправильно і марно.
• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам, як у дитячому садку, школі, так і в побуті, вводити в них момент пошуку, що потребу кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв'язання, нехай навіть припустившись помилок.
• 3 дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами (домашню роботу виконувати точно, як мама, у школі розв 'язувати типові задачі, як учили на уроці), підштовхувати до пошуку власних варіантів розв'язку незнайомих, нетипових завдань.
• Не забувайте не тільки розповідати, але й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї при цьому з висоти свого авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше від вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше за вас. А якщо тоді вона повторить на вашу адресу ті самі слова, що зараз говорите їй ви?
• Пам'ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і три­вожність хлопчиків.
• Якщо вам треба посварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозу­міти, за що її лають. Спочатку з'ясуйте, у чому її помилка.
• Лаючи хлопчика, викладіть коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що він не може довго утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
Ніколи не забувайте, що ми ще дуже мало знаємо про те, як неро­зумна дитина перетворюється в дорослу людину. Є безліч таємниць у розвитку мозку і психіки, поки що недоступних нашому розумінню. Тому головною своєю заповіддю зробіть — «не зашкодь"
Поради психолога | Переглядів: 225 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

Психологічна корекція імпульсивності, розвиток довільності
Спілкуючись з імпульсивною дитиною, відзначайте кожну успішну спробу стриматися, не піддатися спокусі, ситуативному бажанню. Хваліть за виявлене (нехай мінімально) терпіння, ви­словлюйте надію на те, що дитина зможе, якщо захоче, справити­ся із собою, не буде поспішати, а буде міркувати і правильно ви­рішувати, як їй діяти. У сюжетно-рольових іграх і драматизаціях корисно, щоб дитина виконувала роль, що вимагає відповідаль­ності, організації ефективної діяльності групи, узгодження інте­ресів різних людей. Розвиток довільності — багатокомпонентний процес, що вимагає обов'язкового формування цілісної системи усвідомленої саморегу­ляції. Ця система містить у собі здатність утримувати мету виконуваної діяльності, складати проіраму виконавчих дій, формувати модель зна­чимих умов діяльності, уміти користуватися зворотним зв'язком і конкретизувати допущені помилки як у процесі самої діяльності, так і по її закінченні. Успішне виконання будь-якої діяльності мож­ливе лише за наявності такої цілісної системи довільної саморегу­ляції [19]. Розвивати психічну довільність необхідно на початку шкільного навчання через роботу із самосвідомістю дитини і тренування її зрос­таючих функцій. Здатність регулювати різні сфери психічного життя складається з конкретних контрольованих умінь. І.В.Дубровіна вважає, що найбільш ефективною діяльністю з роз­витку довільності в навчальній роботі служить продуктивна діяльність, у першу чергу — конструювання. Конструювання за наочним зразком — перший етап формування довільності. Подальше удосконалювання довільної саморегуляції здійснюється шляхом цілеспрямованого ускладнення умов діяльності. На наступному етапі можна запропону­вати дитині аналогічну роботу, в якій зразком буде служити не реаль­ний предмет, а його малюнок. Наступне ускладнення припускає кон­струювання за словесним описом, а потім і за власним задумом. Та­кож для розвитку довільності використовують прийом «копіювання за зразком». Для організації роботи психолога з розвитку довільності учнів мож­на використовувати спеціально розроблену корекційну програму Р.В.Овчарової.
Поради психолога | Переглядів: 933 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

Психологічна корекція агресивності
У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стри­маність, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівли­вості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволе­ність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у ви­рішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження про них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навча­ти дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнен­ня завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відно­син» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої за­лежить від уміння співробітничати з іншими. Варто налагодити систематичне спілкування з родиною агресив­ної дитини з метою вивчення властивого їй стилю емоційно-ціннісних взаємин і координації зусиль учителів і батьків щодо єдиної виховної тактики.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найефективніші способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агре­сивність дитини буде знижена.
• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «порт­рет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у да­ний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Деякі поради батькам конфліктних дітей:
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотін­ня собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спро­буйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінка. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжу­вати провокувати їх.
Поради психолога | Переглядів: 260 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

Психологічна корекція тривожності
У роботі з дітьми з високою тривожністю необхідно:
• постійно підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
• формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
• розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаб­люватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність, занепокоєння учас­ників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на ос­нові психологічного «розтотожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів.
Напрямки корекції:
• вироблення конструктивних способів поведінки у важких для дитини ситуаціях, а також оволодіння прийомами, що дають змогу дати раду зайвому хвилюванню, тривозі;
• зміцнення впевненості в собі, розвиток самооцінки й уяв­лення про себе, турбота про «особистісний ріст» людини.
Поради психолога | Переглядів: 286 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

Психологічна корекція замкнутості, розвиток навичок спілкування
У вихованні замкнутої дитини особливий акцент варто робити на її позитивних якостях, зміцнюючи віру дитини у свої сили і бажання відкритися іншим. Підкреслення достоїнств дитини сприяє позитив­ному сприйняттю її з боку навколишніх, породжує прагнення уста­новити з нею більш глибокий контакт. У спілкуванні із замкнутою ди­тиною потрібно виявляти терпіння, не «тиснути» на неї, намагаючись форсувати успіхи. Таких дітей необхідно спеціально навчати прийомів установлення контакту й інших комунікативних умінь. Для організації роботи психолога з дітьми, що мають труднощі в спілкуванні, можна використовувати спеціально розроблену психо-корекційну програму Р.В.Овчарової.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, приводьте її в нові місця і знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і корисність спілкування, розповідайте дитині, що нового і цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення одержали, спілкуючись з тією або іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефектив­но спілкується.
Поради психолога | Переглядів: 424 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

Психологічна корекція невпевненості в собі
 Виховання впевненості в собі в дитини полягає в розвитку адек­ватних її можливостям домагань і самооцінювання. Необхідно ви­кликати в дитини почуття симпатії до самої себе, самоповаги на ос­нові більш точного знання своїх достоїнств і вад. Виховувати сміливість ризикувати (у розумних межах), бути самим собою без побоювання «втратити себе», бажання прагнути до успіху і самоствердження у своїх починаннях. Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцін­ки:
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирі­шувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непо­сильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задово­лення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але і не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути в чомусь кра­ще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть достоїнства іншого й покажіть, що ваша дитина може також досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте уголос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором'язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зро­бити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині дове­лося б вступити в контакт із «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книга з чудовими картинками. Давай запи­таємо бібліотекаря (продавця) і попросимо дати нам її подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного» спілкування дитина спо­чатку скута настільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись од руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Поради психолога | Переглядів: 740 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ З ГІПЕРАКТИВНИМ СИНДРОМОМ
 
 Дітей з порушеннями такого типу неможливо не помітити, оскільки вони різко виділяються на фоні однолітків своєю поведінкою.
 Останнім часом фахівцями показано, що гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень, відмічуваних у таких дітей. Основний же дефект пов'язаний з недостатністю механізмів уваги і гальмуючого контролю. Тому подібні порушення більш точно класифікуються як "синдроми дефіциту уваги" . Синдроми дефіциту уваги вважаються однієї з найбільш розповсюджених форм порушень поведінки серед дітей молодшого шкільного віку, причому в хлопчиків такі порушення фіксуються значно частіше ніж у дівчаток. Порушення поведінки, пов'язані з гіперактивністю і недоліками уваги, виявляються в дитини вже в дошкільному дитинстві. Однак у цей період вони можуть виглядати не настільки проблемно, оскільки частково компенсуються нормальним рівнем інтелектуального і соціального розвитку. Надходження в школу створює серйозні труднощі для дітей з недоліками уваги, тому що навчальна діяльність висуває підвищені вимоги до розвитку цієї функції. Саме тому діти з ознаками синдрому дефіциту уваги не в змозі задовільно справлятися з вимогами школи. 
1. Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.
2. Легке відволікання на сторонні стимули.
3. Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі (заняття в школі, екскурсії і т.д.).
4.Невміння зосередитися: на питання часто відповідає не задумуючись, не вислухавши його до кінця.
5. Складності (не пов'язані з негативною поведінкою або нерозумінням) при виконанні запропонованих завдань.
6.Важко зберігається увага, при виконанні завдань або під час ігор.
7. Часті переходи від однієї незавершеної дії до іншої.
8. Невміння грати тихо, спокійно.
9. Балакучість.
10. Заважає іншим, пристає до оточуючих (наприклад, втручається в ігри інших дітей).
11. Часто складається враження, що дитина не слухає звернену до неї мову.
12. Часто втрачає речі, необхідні у школі і вдома (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).
13. Може робити небезпечні вчинки, не задумуючись про наслідки.
При цьому дитина не шукає пригод чи гострих відчуттів (наприклад, вибігає на вулицю, не оглядаючись по сторонах). Наявність у дитини принаймні 8 з перерахованих вище 13 симптомів, що постійно спостерігаються протягом, як мінімум, 6 останніх місяців, є підставою для діагнозу синдром дефіциту уваги.
Усі прояви даного синдрому можна розділити на три групи:
> ознаки гіперактивності (симптоми 1, 2, 9, 10);
> неуважності, відволікання (симптоми 3, 6—8,12, 13);
> імпульсивності (симптоми 4, 5, 11, 14).
Ці основні порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до яких насамперед відносяться слабка успішність у школі й утруднення в спілкуванні з іншими людьми. Низька успішність — типове явище для гіперактивних дітей. Вона обумовлена особливостями їхньої поведінки, що не відповідає віковим нормам і є серйозною перешкодою для повноцінного включення дитини в навчальну діяльність. Під час уроку цим дітям складно справлятися з завданнями, тому що їм важко подолати труднощі в організації і завершенні роботи, швидко виключаються з процесу виконання завдання. Навички читання і письма в цих дітей значно нижчі, ніж в однолітків. їхні письмові роботи виглядають неохайно і характеризуються помилками, що є результатом неуважності, невиконання вказівок вчителя, вгадування. У більшості випадків такі діти мають проблеми в спілкуванні: вони не можуть довго грати з однолітками, встановлювати і підтримувати дружні відносини. Серед дітей вони є джерелом постійних конфліктів і тому швидко стають відкинутими. У родині ці діти звичайно страждають від постійних порівнянь із братами і сестрами, поведінка і навчання яких ставиться їм у приклад. Вони недисципліновані, неслухняні, не реагують на зауваження, що сильно дратує батьків, змушених застосовувати покарання, які є неефективними. Більшості таких дітей властива низька самооцінка. У них нерідко відзначаються деструктивне поведінка, агресивність, упертість, облудність, схильність до злодійства й інші форми асоціальної поведінки. У роботі з гіперактивними дітьми велике значення має знання причин порушень поведінки, що спостерігаються. В даний час етіологія і патогенез синдромів дефіциту уваги з'ясовані недостатньо. Але більшість фахівців схиляються до визнання взаємодії багатьох факторів, у числі яких:
— органічні ураження мозку (черепно-мозкова травма, нейроінфекція та ін.);
— перинатальная патологія (ускладнення під час вагітності матері, асфіксія немовляти);
— генетичний фактор (ряд даних свідчить про те, що синдром дефіциту уваги може носити сімейний характер);
— особливості нейрофізіології і нейроанатомії (дисфункція систем, що активують, ЦНС);
— харчові фактори (високий вміст вуглеводів у їжі приводить до погіршення показників уваги);
— соціальні фактори (послідовність і систематичність виховних впливів і ін.).
Виходячи з цього, робота з гіперактивними дітьми повинна проводитися комплексно, за участю фахівців різних профілів і обов'язковим залученням батьків і вчителів. Яка роль психолога в роботі з гіперактивними дітьми? Насамперед, варто врахувати, що важливе місце в подоланні синдрому дефіциту уваги належить медикаментозної терапії. Тому необхідно переконатися в тім, що така дитина знаходиться під спостереженням лікаря. Для організації занять з гіперактивними дітьми психолог може використовувати спеціально розроблені корекційно-розвиваючі програми. У наданні психологічної допомоги гіперактивним дітям вирішальне значення має робота з їхніми батьками і вчителями.
Учителям рекомендується:
— роботу з гіперактивною дитиною будувати індивідуально, при цьому основна увага приділяється неуважності і слабкій організації діяльності;
— по можливості слід ігнорувати зухвалі вчинки дитини із синдромом дефіциту уваги і заохочувати її до гарної поведінки;
— під час уроків обмежувати до мінімуму відволікаючі фактори. Цьому може сприяти, частково, оптимальний вибір місця за партою для гіперактивної дитини — у центрі класу напроти дошки;
— надавати дитині можливість швидко звертатися по допомогу до вчителя у випадках утруднення;
— навчальні заняття будувати по чітко розпланованому, стереотипному розпорядку;
— навчити гіперактивного учня користуватися спеціальним щоденником чи календарем;
— завдання, запропоновані на уроці, писати на дошці;
— на визначений відрізок часу давати тільки одне завдання;
— дозувати учню виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати хід роботи над кожною з частин, вносячи необхідні корективи;
— під час навчального дня передбачати можливості для рухової «розрядки»: заняття фізичною працею, спортивні вправи.
У відношенні подальшого розвитку таких дітей немає однозначного прогнозу. У багатьох серйозні проблеми можуть зберегтися й у підлітковому віці. Тому з перших днів перебування такої дитини в школі психологу необхідно налагодити спільну роботу з його батьками і вчителями.
Поради психолога | Переглядів: 240 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

   У роботі з гіперактивними дітьми велике значення мають причини порушень поведінки. Якщо в основі лежать фізіологічні фактори, то робота з такою дитиною повинна здійснюватися комплексно, за участі фахівців різних профілів (у тому числі, лікарів). Для організації занять психолога з гіперактивними дітьми можна використовувати спеціально розроблені корекційно-розвиваючі програми
   У наданні психологічної допомоги гіперактивним дітям вирі­шальне значення має робота з їхніми батьками і вчителями. Необхідно роз'яснювати дорослим проблеми дитини, дати зрозу­міти, що її вчинки не є навмисними, показати, що без допомоги і підтримки дорослих така дитина не зможе справитися з існую­чими в неї труднощами. Психологи Н.Н.Заваденко і Т.Ю.Успенсь­ка  дають наступні рекомендації батькам дітей із синдромом дефіциту уваги:
 
· У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної мо­делі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
· Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
· Говоріть стримано, спокійно і м'яко.
· Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
· Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову сти­муляцію.
· Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають кон­центрації уваги.
· Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, вико­нання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
· Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у вели­ких магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину над­мірно стимулюючий вплив.
· Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.
· Оберігайте дитину від стомлення, ос­кільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
· Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енер­гію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
Поради психолога | Переглядів: 276 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

Кризи розвитку дітей шести років
 
1. Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір, впирається, шукає нове заняття (цим вона прагне виразити свою самостійність, незалежність, потребу бути доросліше), їй необхідно допомогти: перш за все продемонструвати свою пошану до дитини – бути спокійним, розумним, терплячим. Слід надати їй справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, а в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення і успіхи в корисних справах.
2. Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомагає слід залишити дитину у спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, слід сказати їй про те, як вона вас засмутила, але не дивлячись на це ви її все одно любите і сподіваєтеся, що вона більше не поводитиметься погано.
3. Бути доброзичливіше, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли у дитини з'являється химерність, вертлявість, манерність в поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, переживає. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з ним за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.
4. Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того щоб дорікати їй, читати мораль, слід виразити щире засмучення: "Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися". Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити її гарним сином, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли само хороша поведінка стає метою, – влаштувати "День слухняності", "День ввічливості" і ін.
 
У цьому віці потрібно:
 
1. Допомагати дітям в організації ігор та занять, знайти час разом прийняти участь в них. Заохочувати активність дитини в інтелектуальних заняттях.
2. Пропонувати шести-семирічним дітям більше завдань на розвиток уяви, фантазії, творчої ініціативи: ігри "в театр", вигадування казок з продовженням "по ланцюжку", творчі завдання – намалювати зимовий ліс, вирізувати з паперу чарівну тварину і інше. Такі завдання стимулюють розвиток у дитини найважливішої складові, необхідні для переходу до учбової діяльності.
3. Підтримувати розмову з дитиною про школу, казати про неї тільки добре: для чого діти вчаться, чому в школі учать, малювати з нею картинки, вигадувати розповіді на теми: "На уроці", "Шкільна зміна" і інше. Сформувати у дитини уявлення про те, що навчання – це серйозна праця, тому треба бути уважним, старанним учнем; розповісти, як треба себе вести на уроках, з вчителем, з однокласниками.
4. Виховувати у дітей працьовитість, відповідальність за доручену справу; включати їх в домашні справи та корисні заняття; допомагати їм, надавати приклад у виконанні. Корисне виконання завдань з самоконтролем. Для цього слід завести для дитини календар, де б вона відзначала кольоровими олівцем виконання доручень і добрих справ.
5. Надавати допомогу дитині при зустрічі з труднощами в ученні. При необхідності радитися з вчителем.
6. Заохочувати учбові успіхи шести-семирічного учня: радіти разом з ним. Виражати це в словах: "Молодець! Я знала, що у тебе вийде, що ти будеш гарним учнем!".
Поради психолога | Переглядів: 342 | Додав: givinna | Дата: 27.06.2012 | Коментарі (0)

1-10 11-17